Опис законопроекту

Законопроектом запропоновано розширити об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України, де, поряд із умисними діями, вчиненими з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічними закликами чи розповсюдженням матеріалів із закликами до вчинення таких дій, криміналізується також і умисне невизнання належності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей до території України.

В цілому погоджуючись із необхідністю засудити таке діяння, слід звернути увагу на деякі недоліки даної конструкції.

Зауваження

Саме слово «визнавати» (від запропонованої конструкції – «визнання») тлумачиться у академічному тлумачному словнику¹ як «Вважати дійсним, законним, стверджувати своєю згодою, позитивним ставленням право на існування кого-, чого-небудь», «Вважати кого-, що-небудь за кого — що, ким, чим» не може означати дію, яка є неумисною. Іншими словами – неможливо визнавати щось неумисно. У конструкції ж законопроекту вжите формулювання «умисне невизнання» є нелогічним з точки зору лексикології української мови.

Доцільним видається у таких випадках застосувати досвід міжнародних організацій, наприклад, щодо злочину голокосту. Так, Генеральна Асамблея ООН у Резолюції № 60/7 від 21 листопада 2005 року відкидає будь-яке повне або часткове заперечення голокосту як історичної події. Крім того, Генеральна асамблея ООН прийняла Резолюцію № 61/255 «Заперечення голокосту», що засуджує заперечення голокосту як історичного факту. У низці країн публічне заперечення голокосту є протизаконним.

Крім того, оцінюючи санкцію статті («караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої») слід зауважити на такому. Суд з прав людини та Комісія з прав людини ООН вважають неприйнятною навіть загрозу покарання у вигляді позбавлення волі за ненасильницьке вираження поглядів.

У справі Murat Vural v. Turkey Європейський суд з прав людини чітко заявив, що, в принципі, «мирні та ненасильницькі форми вираження не повинні піддаватися загрозі покарання у вигляді позбавлення волі».

Суворі покарання, встановлені законом, разом із вищезазначеним браком передбачуваності його положень, можуть призвести до того, що Європейський суд з прав людини назвав «охолоджуючим ефектом», спроможним завдати шкоди реалізації усіма членами суспільства свободи вираження поглядів у цілому та політичних поглядів зокрема.

Таким чином дану законодавчу ініціативу слід переглянути з урахуванням практики ЄСПЛ.

http://sum.in.ua/s/vyznavaty